“Кожен з них був унікальним, кожен з них Герой!” – Євген Булацик про загиблих побратимів
Шикування особового складу, нагородження та святкування. Все це у День Збройних Сил України в 7 бригаді тактичної авіації імені Петра Франка було, але до війни. Тепер професійні свята – це час для бойової роботи, розбору польотів та спогадів про пілотів побратимів, які загинули, мужньо відвойовуючи кожен клаптик української землі.
З початку повномасштабного вторгнення бригада втратила одних з кращих військовослужбовців льотного складу. Всі вони Герої для рідних, колег і заслуговують отримати це високе звання від держави.
Напередодні професійного дня журналісти сайту поспілкувалися з командиром 7 бригади тактичної авіації Євгеном Булациком. Він поділився світлими спогадами про колег-пілотів та розповів, хто прийшов на зміну кращим.
“Своїм героїзмом вони стримували шаленну навалу ворога”
“25 лютого, коли я приїхав на аеродром, одразу дізнався, що екіпаж, який полетів на вико-нання бойового завдання у перший день війни, не повернувся. Це були майор Дмитро Куликов та капітан Микола Савчук. Ми не мали інформації про посадку на іншому аеродромі, не мали інформації про збиття. Тому сподівалися, що хлопці катапультувалися, в найгіршому випадку – потрапили у ворожий полон, та живі… Ця думка гріла до останнього… Але ні!
З кожним вильотом, з кожною втратою приходило усвідомлення того, що це не гра, не навчання, а реалії війни. Траплялося, було важко дивитися хлопцям в очі. Там був сум, хвилювання! Розуміли, що летять на таку роботу, з якої можна не повернутися” – ділиться спогадами командир.
Євген Богданович згадує про кожного із загиблих. Вони залишили по собі не лише пам’ять про мужність, професіоналізм, але й світлі спогади про дружбу і людські відносини. Кожен з них був унікальним: оптиміст Діма Куліков, спокійний і виважений Микола Савчук, Ігор Хмара, який про будь-яке бойове завдання розповідав як про веселу пригоду, Олексій Коваленко, з обличчя якого навіть у найкритичнішій ситуації не сходила його фірмова усмішка, життєлюб Роман Довгалюк, поміркований Руслан Білоус, досвідчені пілоти Микола Коваленко, Євген Казіміров, Віктор Волинець та молоді, із нестримною жагою неба і нових знань Ігор Соломенніков, Діма Бортнік…
А ще слова, розмови. Валерій Ошкало – “Чого так мало літаємо, потрібно більше, треба їм більше насипати!”, Максим Сікаленко – “Давай я полечу, давай я полечу!”, Рома Чехун – “Як я міг так поправитися, я в літак не влажу, треба худнути…”, Славік Ходаківський – “Допомога потрібна? Давайте я, я зможу” та ще багато, багато подібного. Якісь прості моменти, дружні жарти запам’яталися на все життя.
А між тим такі різні хлопці були однакові в одному – своїм героїзмом вони стримували шаленну навалу ворога. В умовах щільної роботи рашиської ППО, винищвальної авіації, у складних метеорологічних умовах і на гранично малій висоті екіпажі нищили десятки одиниць військової техніки, сотні окупантів. Не шкодуючи свого життя, і не вагаючись, вони відводили палаючі літаки від населених пунктів і рятували людей. Це був подвиг у найважчі дні і місяці великої війни.
Євген Булацик переконаний: кожен з них заслуговує почесного звання Герой України.
“У ті перші дні війни пілоти виконували бойові польоти в умовах і в районах, до яких не були готові. Найскладнішим завданням на той період було нанесення бомбових ударів. Це завжди пов’язано з великим ризиком, адже завдання рахується виконаним тоді, коли бомба скинута на голову противнику. Ще складніше було вночі, коли мала висота польоту, темні умови робили більшість завдань такими, які здавалося, виконати було неможливо. Але хлопці з честю з них поверталися!
Чи думали вони про ризик, коли швидко сідали у літаки, чи сумнівалися? Ні. Боялися. Так. Бо лише дурень не боїться. Але мужність і професіоналізм брали вверх. І вони змогли зупинити ворога, відкинути його назад. Вони дали час решті підготуватися до оборони, до контрнаступу, завдяки якому ми викинули ворога з Київської, Сумської, Полтавської областей та частини Херсонської області. У цьому їх подвиг”, – каже командир.
“Ми навчилися воювати”
Сьогодні втрат поменшало.
“Ми навчилися воювати, а ворог часто продовжує наступати на одні ж і ті самі граблі. Та попри все, воюючи з нами, вчиться і він – вдосконалює свою тактику, змінює форми і методи ведення бойових дій, модернізує зброю. І тут нам допоможуть F-16, бо ці літаки здатні розчищати повітряний простір в період ракетних атак, вони можуть “колоти як горіхи” шахеди та ракети.
А головне – F-16 здатні відтіснити авіацію ворога подалі від лінії бойового зітнення, отже зменшиться кількість бомбових ударів по передньому краї, не будуть безкарно літати ворожі вер-тольоти, Су-25, і це вагомо розвантажить нашу піхоту, заради якої ми всі і працюємо”.
Євген Булацик розповідає, що в частині визначені льотчики, які за програмою планують перенавчатися на нових зразках техніки. У будь-який момент за наказом керівництва вони готові вивчати будь-який вид літальних апаратів. Та стверджує: на даний час складнішого літака як Су-24 немає. Тому упевнений – льотчики з легкістю опанують всі ази пілотування на інших літаках. Єдиним каменем спотикання наразі залишається вивчення англійської мови, над чим у бригаді працюють щодня.
Сьогодні у бригаду прийшли нові пілоти, льотного складу вистачає, він підготовлений для виконання бойових завдань. Але Євген Богданович зізнається – загиблих побратимів не вистачає щодня. Бо молодь – це надійна зміна після перемоги. Так, навчена і готова до виконання бойових завдань, але ще без того унікального досвіду, який можна здобути лише за штурвалом бойового літака. Тому бойові льотчики і штурмани, які отримали звання Героїв України, сьогодні взяли на себе основну роль підготовки молодого льотного складу.
– Навчаємо їх що треба робити і як не треба робити по старих радянських методичках. Але у бій ідуть досвідчені, готові проявити військову хитрість і з будь-якої ситуації вийти переможцем.
– І найперший серед них – це Ви? – запитуємо у командира.
– І я… Стараюся виконувати найскладніші завдання, щоб довести, показати: будь-яку задачу як таку виконати мож-на. А якщо в мене не вийде, то хлопцям треба щось змінювати, удосконалювати, розробити нову методику і тактику.
Ворог не залишає Старокостянтинів у спокої
Наостанок нашої розмови бойовий льотчик, командир 7 бригади тактичної авіації Євген Булацик звертається до старокостянтинівців. Спочатку жартує про те, що Старокостянтинів тепер відоме місто не лише в Україні, але в Європі.
– Кажуть: злетіли шахеди, ще напрямок руху невідомий, але Старкону приготувалися! Так, нас не залишають у спокої. Чому? Бо ми літаємо дуже рідко, але дуже влучно. Нашими силами і засобами, не без допомоги партнерів, відмінусували два великі дороговартісні кораблі, одну підводну лодку, їхню гордість – штаб чорноморського флоту – перетворили в руїни, знищили дуже багато штабів і командних пунктів, складів з боєприпасами ворога. Але ніякої протидії у них немає! Залишається наносити удари по пункту постійної дислокації. Це більше схоже на агонію, ніж на якісь сплановані операції, – пояснює Євген Булацик.
А далі застерігає: не ігноруйте ракетну небезпеку, спускатеся в укриття, не залишайтеся на вулиці “дивитися на феєрверки”.
– Так, важко, так, щоночі обстрілюють, але прийде час і буде краще.
Командир непохитно вірить у Перемогу. Нічого не змінилося відтоді як ми спілкувалися.
– Віра у премогу одна – вона була, є і буде. Ми переможемо. Так, ми дуже сильно залежні від допомоги інших країн, партнерів, але це не похитує нашу віру в перемогу, лише дає усвідомлення, що війна затягнеться довше, ніж ми бажали. Тож треба просто набратися терпіння і робити усе, аби перемога була за нами. А за наших загиблих хлопців ми їм насипали сповна. Сповна, але не достатньо. Тож працюємо далі – до крайнього…
За наших Героїв, небесне військо нашої бригади!
